На виставці представлені зразки приватних колекцій, Марини Лук'янової, Вікторії Чекалкіної та Вікторії Кацай, що включають в себе всі види ялинкових прикрас: перші старовинні іграшки, фігури з вати та пап'є маше, дротові іграшки, прикраси з тонкого скла ручної роботи, гірлянди, картонажні та пластикові іграшки, фабричні скляні ялинкові прикраси.

Крім спостереження за прекрасним, в музеї ви дізнаєтеся багато цікавого з історії. 

Після жовтневого перевороту 1917 року для різдвяної ялинки настав час цькувань. Ялинки та інші ритуальні зимові забавки були викреслені з побуту «нової радянської держави», у 1929 році Різдво офіційно стало звичайним робочим днем. Одразу ж добровольчі дозори почали обходити вулиці та заглядати до вікон, перевіряючи виконання урядового наказу. Ялинку, що з нею міцно асоціювалося Різдво, тепер активно таврують як пережиток минулого та «попівський» звичай. Численні дитячі автори складають вірші та прозу про відважних школярів, котрі не хочуть брати участь у різдвяних святкуваннях. 

Але традицію святкувати Різдво викорінити не вдалося. Жителі міст давали двірнику винагороду за мовчання, запирали вікна, щоб перехожі не помітили з вулиці і ставили ялинку.  За спогадами киянки в сім'ї її матері «напередодні Різдва щільно завішували вікна ковдрами, щоб ніхто ні в яку щілинку не побачив у них ялинку і запалені на ній свічки». Іноді містяни змушені були ставити ялинку в неочікуваних для нашого часу місцях. Ялинка в шафі — звичайна для тих років міра обережності, одна з характерних рис Різдва 1920-1930-х гг.

Питання про «реабілітацію» свята вирішували вузьким «кремлівським» колом і у 1935 році ялинку офіційно було дозволено. 

Більше інформаціі у Музеї  Нового року на ВДНГ (проспект Глушкова 1) по буднях та вихідних з 10.00-21.00 до 10 січня 2022