Депутат Верховної Ради України VII скликання, депутат Одеської міської ради III, IV та V скликань, підприємець, голова Всеукраїнської політичної партії «Родина».
Місце народження, освіта
Народився 18 січня 1973 року в Одесі в сім'ї інженера.
Закінчив Одеський інститут інженерів морського флоту за спеціальністю «Економіка підприємств» та Одеський державний економічний університет за спеціальністю «Банківська справа».
Кар’єра
У 1991 році, через рік після закінчення загальноосвітньої школи, був обраний головою наглядової ради підприємства «Геліос».
У 1998 році став директором компанії «Геліос Оіл», що спеціалізувалася на нафтовому бізнесі, і президентом інвестиційної компанії «Група Геліос», що займалася просуванням і фінансуванням проектів, пов'язаних з будівництвом житлових і комерційних об'єктів.
З 2002 по 2009 рік очолював групу компаній «Слов’янський альянс» (будівництво і проектування житла).
Політичну діяльність розпочав у складі партії «Трудова Україна» Сергія Тігібка.
З 1998 року обирався депутатом Одеської міської ради III, IV, V та VI скликань. Працював у складі постійних комісій міськради з законності та правопорядку і з планування, бюджету та фінансів. На виборах 2006 року був обраний до Одеської міськради за списками «Блоку Наталії Вітренко». Після того як він був виключений з фракції «Блоку Наталії Вітренко», створив у міськраді депутатську групу, пізніше партію «Родина».
У серпні 2008 року обраний керівником політичної партії «Родина».
Співзасновник і керівник громадських організацій «Патріоти Вітчизни» і «Російський клуб» (почесним президентом «Російського клубу» став Михайло Пореченков: перший секретар Спілки кінематографістів Росії).
У 2012-2014 роках - народний депутат Верховної Ради України VII скликання. На момент обрання голова Партії «РОДИНА». Входив до складу фракції «Партії регіонів» (12.2012-09.2013). Член Комітету Верховної Ради України у закордонних справах (до 02.2013). Голова підкомітету з питань співробітництва з країнами СНД Комітету Верховної Ради України у закордонних справах (02.2013 – 09.2013).
У вересні 2013 року - спікером ВР було оголошено рішення про позбавлення нардепа Маркова мандата. У наслідку в ЦВК виникли труднощі правового характеру з реалізації даного рішення суду.
Ігор Марков займав проросійську позиціюом зокрема, був прихильник федералізації країни. У 2014 році підтримував терористичні угруповання Донбасу. Покинувши Україну, переїхати до Росії.
У грудні 2014 року МВС України оголосило Ігоря Маркова в розшук як «особу, яка переховується від суду» за підозрою у скоєнні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України (хуліганство з нанесенням тілесних ушкоджень).
3 серпня 2015 року увійшов до складу «Комітету порятунку України», який був представлений колишнім прем'єр-міністром Миколою Азаровим.
12 серпня 2015 року стало відомо, що Марков затриманий в італійському Сан-Ремо. Генпрокуратурою України розпочато процес екстрадиції.
Сім'я
Одружений. Має трьох синів.
Компромат
Бізнес Ігоря Маркова пов'язаний зі "сміттєвою" і будівельною сферами. Зокрема, один зі скандалів був пов'язаний із розподілом впливу у «сміттєвому» бізнесі.
У січні 2010 року дочірнє підприємство німецької компанії Remondis оприлюднило заяву у зв'язку з витісненням його в Одесі з ринку послуг зі збирання та вивезення твердих побутових відходів на користь компанії «Союз», якою володіє Ігор Марков. Дирекція ТОВ «Ремондіс Україна» назвала проведення тендеру протиправним, про що Посольство ФРН повідомило владу України.
У 2010 році рішенням Господарського суду Одеської області було зобов'язано управління житлово-комунального і паливно-енергетичного комплексу Одеської міськради надати допуск ТОВ «Союз» до користування майном полігону Дальницький кар'єр. У відповідь Одеська міськрада відмовилась надати доступ до полігону для ТОВ «Союз» і зазначила, що цей дозвіл є рейдерським захопленням. Проте після обрання мером міста Олексія Костусєва «Союз» зміг отримати контроль над ринком послуг зі збирання та вивезення твердих побутових відходів у місті.
За деякими даними Марков був відомий в кримінальних колах як "Марадона" і "Челентано", лідер партії "РОДИНА", депутат Одеської міської ради і "захисник всіх одеситів". Батько його дружини, Василь Павлович Сірих, керував міський сміттєзвалищем ще в радянські часи, і Марков, нібито, прийняв пропозицію свого тестя організувати спільний бізнес - і в Одесі з'явилася мусороудаляющая фірма "Союз". Але надалі між ними відбулися розбіжності і конфлікти.
Як зазначали ЗМІ, за словами Василя Сірих, «це було натуральне рейдерство». «Він викинув мене з фірми "Союз". Та й одружився на моїй доньці він тільки заради того, щоб увійти в нашу сім'ю і забрати мій бізнес, в якому я пропрацював 20 років. Мене знає все місто, - заявляв Василь Сірих. 29 січня 2008 року охоронці Маркова здійснили на мене черговий напад. Забрали мою техніку, бігали по звалищу з автоматами. Забрали всі запчастини, які я 20 років збирав. Забрали солярку. Все, що я створював всі ці роки, він у мене забрав.»
За словами Маркова, прізвисько "Марадона" він отримав, коли свого часу грав за футбольну збірну Одеської області під №10. Такий же номер був у знаменитого футболіста Дієго Марадони.
Крім того, Служба безпеки України відпрацьовувала версію про причетність Маркова до фінансування об'єднання "Антифа" і вбивства активіста організації "Січ", що стався в Одесі в ніч на 18 квітня 2009 року.
У ЗМІ неодноразово зазначалось про те що, Ігор Марков є прихильником проросійських поглядів і організатором проросійських акцій, зокрема, «Я говорю по-русски» і «Одеська Георгіївська стрічка», а партія «РОДИНА», як і сам Морков, є «ставлениками Кремля».
Одним з найбільш резонансних скандалів, пов'язаний з ім'ям Маркова, трапився у 2013 році. У ЗМІ було опубліковано листування політтехнолога Семена Уралова, що стало надбанням громадськості в результаті злому його сторінки в соцмережах. Цей скандал отримав назву "Ураловлікс". Серед іншого, в листуванні йшлося про те, що "Ігор" (імовірно Марков, оскільки Уралова вважали політтехнологом Маркова) зустрічався з Віктором Медведчуком, на зустрічі обговорювалося питання створення групи в новому парламенті. У листі також були випади на адресу діючого Президента. Уралов назвав цю публікацію провокацією, а все опубліковане - підробкою. Факт зустрічі з Марковим Медведчук спростував.