Досьє
12 листопада 2015
Омельченко Олександр Олександрович
Омельченко Олександр Олександрович

Український державний і політичний діяч. Голова КМДА (1996-2006 рр.), голова Київської міської ради (1998-2006 рр.), Київський міський голова (1999-2006 рр.), народний депутат України VI скликання (2007-2012 рр.), депутат Київської міської ради.

Місце народження, освіта

Народився 9 серпня 1938 року с. Зозів Вінницької області. Згодом родина переїхала на Житомирщину, де Олександр навчався і закінчив середню школу зі срібною медаллю. Продовжив навчання у Київському будівельному технікумі.

У 1974 році отримав вищу освіту, закінчивши Київський інженерно-будівельний інститут.

У 1978 році закінчив Інститут народного господарства, здобув другу вищу освіту.

Захистив кандидатську дисертацію, кандидат технічних наук.

Біографія

Трудову діяльність розпочав у 1959 році робітником.

Проходив службу в армії СРСР.

З 1960 по 1987 рік працював у «Головкиївміськбуді», де пройшов шлях від майстра до першого заступника начальника «Головкиївміськбуду».

З 1987 по 1989 рік перебував у службовому відрядженні в Республіці Афганістан, де працював радником-консультантом з будівництва.

У 1989 році – головний інженер ВБМО «Укрбуд» у Вірменській РСР (під час відновлення населених пунктів, зруйнованих  внаслідок землетрусу).

У 1989- 1990 роках займав посаду начальником Головного управління Держбуду УРСР.

У 1990-1992 роках – заступник голови Київського міськвиконкому народних депутатів.

У 1992-1994 роках - генеральний директор ДКП «Київреконструкція».

З травня 1994 року - заступника голови, перший заступник голови Київської міської державної адміністрації.

У серпні 1996 року Указом Президента України був призначений головою Київської міської державної адміністрації.

У 1998 році обраний депутатом Київської міської ради, а також її головою.

З травня 1999 по травень 2006 року - Київський міський голова.

У липні 2004 року з'їзд Української партії «Єдність» висунув Олександра Омельченка кандидатом у президенти України. Декларацію про його підтримку підписали 129 громадських організацій з усіх регіонів держави. У першому турі виборів Олександр Омельченко отримав 0,48 % виборців. При чому у столиці київський мер отримав лише 4,48%. Після чого Омельченко всіляко підтримував Віктора Ющенка.

У 2005 році був звинувачений у розбазарюванні київських земельних ділянок та у погіршенні історичного вигляду Києва. Того ж року був виключений з лав Української партії «Єдність».

На виборах київського міського голови у березні 2006 року займає третє місце, поступившись Леоніду Черновецькому та Віталію Кличку. 20 квітня 2006 року Президент України Віктор Ющенко видає указ про звільнення Омельченка з посади голови Київської міської державної адміністрації.

У 2007-2012 роках - народний депутат України VII скликання (за списком блоку Наша Україна - Народна самооборона). Голова комітету ВР з питань державного будівництва та місцевого самоврядування.

Восени 2012 року балотувався до Верховної Ради VII скликання по одномандатному округу №220 у Києві, однак за два тижні до виборів подав до ЦВК заяву з проханням зняти його кандидатуру з реєстрації.

З 2014 року – депутат Київської міської ради. Член Української партії «Єдність».

З 1999 по 2006 роки був президентом Асоціації міст України.

Звання, нагороди

«Заслужений будівельник України». Нагороджений Почесною відзнакою Президента України, орденами Ярослава Мудрого V та ІV ступенів. Має звання «Герой України». Полковник МВС.

Сім'я

Дружина Людмила (1945 р.н.) - за освітою інженер-будівельник. Подружжя виховало двох синів - Яна (1966 р.н.) та Олександра (1968 р.н.). Олександр Омельченко-молодший - був народним депутатом України (IV і V скликань), членом фракції Наша Україна.

Компромат

Як зазначалось у ЗМІ, у 1999 році на виборах київського мера листівки, поширені анонімами, стверджували, що Олександр Омельченко володіє чотирма 5-кімнатними квартирами в столиці, а  його син - Олександр - є засновником автотранспортних компаній «Транспортник» і «Автосвіт», заводів з виробництва цегли і тротуарної плитки в Каневі. Дану інформацію Олександр Олександрович спростував.

І хоча пізніше, у 2001 році, в інтерв’ю одному з видань Омельченко зазначив, що він – людина забезпечена. Проте, за даними декларації 2003 року, офіційно Олександр Омельченко не володів землею, будинками і квартирами, а його сім'я мала земельну ділянку 600 кв. м, квартиру 48,3 кв. м, недобудований дачний будиночок, гараж.

За даними ЗМІ, у 2002 році Генеральною прокуратура на чолі зі Святославом Піскуном було порушено кримінальну справу за фактом перевищення повноважень з боку керівників адміністрації Київської міської ради. Мова йшла не про претензії щодо конкретної особи, а «за фактом перевищення повноважень і зловживань». Йшлося про арешт і призупинення п'яти рішень Київради. У 1998 році столичний міська рада затвердила рішення про створення екологічного фонду, він перший і потрапив під арешт.

Крім цього, Генеральна прокуратура виступила проти: рішення про об'єднання комунальних об'єктів міста Києва  - «Київенерго», сміттєспалювального заводу, «Теплокомуненерго», «Академенерго» і «Київгаз»; створення управління земельних ресурсів; створення підрозділу нового управління Фонду майна міста Києва; затвердження нових так званих «червоних ліній», які визначають охоронну зону.

Як зазначав тоді Олександр Омельченко, всі претензії Генеральної прокуратури до київської влади були невмотивовані. Проте влітку того ж року з'явилася кримінальна справа за фактом будівництва фітнес-центру на території Національного заповідника «Софія Київська» і кафе на території Лаври. І хоча тодішній Генеральний прокурор Святослав Піскун заявив, що «є питання і до Олександра Олександровича Омельченка як до керівника Київської міської адміністрації». Однак ця справа свого продовження так і не знайшло.

У листопаді 2009 року, як зазначали ЗМІ, Олександр Омельченко збив на смерть пішохода. Інцидент стався пізно ввечері на Столичному шосе у Києві на виїзді з села Чапаївка. Омельченко їхав на позашляховику «Міцубісі Паджеро» зі сторони Конча-Заспи в напрямку Києва. За повідомленням прес-центру ДАІ Києва, аварія відбулася біля зупинки громадського транспорту «Віта-2», на пішохідному переході. Від отриманих тілесних ушкоджень 48-річний пішохід помер на місці пригоди.