Заступник Генерального прокурора України — начальник Головного управління представництва та організації участі у кримінальному провадженні в суді Генеральної прокуратури України та член колегії Генеральної прокуратури України (2014-2015 р.).
Місце народження та освіта
Народився 5 квітня 1960 року у м. Львові.
У 1982 році з відзнакою закінчив Львівський державний університет імені І. Франка. Кандидат юридичних наук зі спеціальності адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право.
Кар’єра
У 1982 році розпочав роботу в органах прокуратури на посаді стажиста помічника прокурора.
З 1983 по 1985 рік працював помічником прокурора, старшим помічником прокурора Ленінського району м. Львова.
Впродовж 1985 року був прокурором відділу загального нагляду прокуратури Львівської області.
З вересня 1985 по 1987 рік - помічник прокурори Львівської області з нагляду за розглядом цивільних справ в судах.
З грудня 1987 по 1990 рік - прокурор відділу з нагляду за розглядом кримінальних справ в судах прокуратури Львівської області.
З 1990 по 2001 рік - суддя, голова Червоноармійського районного народного суду м. Львова. Постановою Верховної Ради України Червоноармійський район м. Львова перейменовано на Личаківський. У подальшому обіймав посади: голови Личаківського, Франківського районного суду м. Львова.
У березні 2001 року обраний суддею Арбітражного суду м. Києва, з червня - призначений на посаду першого заступника голови цього суду.
З 2006 по 2010 рр. - суддя Окружного адміністративного суду м. Києва. З червня 2006 р. призначений Головою Окружного адміністративного суду м. Києва.
З листопада 2012 по травень 2014 року був помічником — консультантом на громадських засадах народного депутата України.
Наказом Генерального прокурора України від 7 липня 2014 р. призначений заступником Генерального прокурора України — начальником Головного управління представництва та організації участі у кримінальному провадженні в суді Генеральної прокуратури України та затверджений членом колегії Генеральної прокуратури України.
У лютому 2015 року його звільнив з посади Генеральний прокурор України Віталій Ярема перед своєю відставкою.
Звання
Присвоєно класний чин старшого радника юстиції. Має почесне звання «Заслужений юрист України». Кандидат юридичних наук
Родина
Одружений. Має дві доньки. За інформацією з джерел, також має маленького сина.
Компрометуюча інформація
Як зазначалось у ЗМІ, в 2008 році очолюваний О. Бачуном Окружний адміністративний суд міста Києва зупинив дію указу Президента Віктора Ющенка про проведення позачергових парламентських виборів. Наступна гучна справа - пов’язана із Одеським припортовим заводом. Вона стала фатальною для суддівської кар’єри. Один з суддів Окружного адміністративного суду міста Києва у вересні 2009 року виніс в інтересах позивача, власника ВАТ «Дніпроазот» Ігоря Коломойського, ухвалу на забезпечення позову про заборону приватизації одеського підприємства. У такий спосіб було зірвано міжнародну угоду століття, що її вибудовувала тодішній прем’єр-міністр Ю. Тимошенко. Адже на Одеський припортовий завод претендував не лише І. Коломойський, але й російські олігархи та інші. Така «самостійність» при прийнятті судового рішення суддями Окружного адміністративного суду міста Києва під керівництвом Бачуна нібито й стала причиною того, що проти нього почали збирати інформацію про його життя та інформувати суспільство про його фінансовий стан, особисте життя. Зокрема, в особі народного депутата Олени Лукаш у скандального судді зажадали пояснень про його витрати на чартерні перельоти, вартість яких становила від 595 800 до 664 710 євро, ексклюзивні мобільні телефони, годинники, елітний відпочинок. У той час, як за офіційною інформацією, суддя задекларував свої доходи за період 2008-2009 роки в сумі 142 813,23 гривні. Його також порівнювали з колегою-«колядником» Ігорем Зваричем. Сам О. Бачун виправдовувався, посилаючись на чималі заробітки дружини, за рахунок якої нібито й жила його родина, та активно судився із народними депутатами, що, на його думку, були причетні до брудної піар-кампанії. З юридичного боку було складно звинуватити Бачуна у винесенні неправосудних рішень. Тому опоненти пішли іншим шляхом, ініціювавши внесення низки змін до законодавства. Впродовж судових засідань О. Бачун гідно тримався та намагався довести незаконність свого звільнення. Також він наголошував на тому, що не вважає рішення про своє звільнення законним, оскільки таку пропозицію вносив Віктор Медведчук, у якого на той момент скінчилися повноваження члена ВРЮ. Але представник цього органу відповів, що до внесення даної пропозиції причетний також Володимир Колесниченко, який подав аналогічне прохання. Таким чином, до звільнення О. Бачуна причетна не одна особа, дискредитована на даний момент в очах українського суспільства.