Україна
31 грудня 2020
Останній самурай УПА. Ілля Оберишин
Український партизан, воїн Української повстанської армії, який не здався у полон і провів у підпіллі 40 років. Борець за незалежність України у ХХ сторіччі.
news-image

Ілля Степанович Оберишин (псевда «Стецько», «Кобзар», «Охрім», «Р-5») — український партизан, воїн Української повстанської армії, який не здався у полон і провів у підпіллі 40 років. Борець за незалежність України у ХХ сторіччі.

Народився в 1921 році в селі Потік Рогатинського повіту на Станіславщині.

Навчався в Рогатинській гімназії. В 17 років став членом «Юнацтва» ОУН, де йому було доручено антинікотинову та антиалкогольну агітацію.

З приходом Червоної армії в 1939 році вступив на фізико-математичне відділення Львівського університету. Після початку масових арештів серед студентів, покинув навчання та пішов учителювати.

Ілля Оберишин став членом Організації Українських Націоналістів у 1941 році, та отримав псевдо «Стецько» на честь одного з лідерів Організації, Ярослава Стецька. ОУН доручила йому діставати медикаменти для підпілля. На початку квітня 1944 перейшов до підпілля ОУН. Незабаром його перевели до допоміжної структури УПА «Український Червоний Хрест».
З вересня 1947 — надрайоновий провідник ОУН і надрайоновий СБ у Збаразькому районі, з 1951 втрачає зв'язок із керівництвом і діє самостійно. Був на нелегальному становищі сорок років, не маючи будь-якого радянського документа. Легалізувався тільки 3 грудня 1991 року.
Ось як він сам описував ті події:

У 1951 році друзі мої загинули. Я залишився сам, без будь-яких зв'язків. Ходив на запасні пункти зустрічей — але й там ніхто не з'являвся, і там усі загинули. І тоді я вирішив піти у глибоке підпілля. Порвав усі зв'язки з цивільними людьми, з якими був зв'язаний під час визвольної боротьби. Зберіг зв'язки лише з тими з них, кому довіряв на сто відсотків..."
...Сорок років я не спав у ліжку. Постійно кочував з місця на місце. В області нема такого села, де би я не ховався. Влітку в селянському одязі — на базарах Тернополя, а взимку — де доведеться, в основному на горищах, у соломі. Адже до хати не можна було заходити ні до кого — там з'явилися зяті, невістки, онуки..."
...Вони нюхом чули, що я живий, і не припиняли пошуки до останніх днів існування КГБ. Та як лише 3 грудня 1991 року в першому випуску новин по радіо почув результати українського референдуму — зрозумів, що не їх величезна сила, а я, одинокий, змучений — переміг. Перемогли мої товариші, які віддали життя за Україну.."

Зауважимо, що зараз масштаби російської пропаганди такі великі, що якщо ми просто закриватимемо очі, то одного дня ризикуємо прокинутися в повністю фейковому світі, де вже ніхто не зможе відрізнити правду від брехні.

Зазначимо, що українську мову забороняли 134 рази

Також повідомляли, що на Тернопільщині оновлять перший в Україні «лемківський» музей
Музей лемківської культури і побуту у Монастириськах – комплекс "Лемківське село" – перший і наразі єдиний в Україні музей лемківської культури та побуту.

Цікаво почитати: Відомий український кулінарний експерт і ведучий Євген Клопотенко став на захист української мови.

Читайте також:«Ватність виліковна»: хто погрожував вбити Луганського «новачком» | Андрій Луганський