4 вересня 1985 року у таборі помер політичний в'язень радянського режиму Василь Стус, передає «Єдність».
Саме Василь Стус разом з Іваном Дзюбою, В'ячеславом Чорноволом та Юрієм Бадзьом закликав в 1965 році населення столиці України засудити арешти української інтелігенції. Тоді це стало першим громадським політичним протестом на масові політичні репресії в Радянському Союзі у післявоєнний час.
| “ | "Радянський режим зробив усе, щоб приховати геній Стуса від свого народу і перешкодити його світовому визнанню. Проте Василь Стус виявився сильніше, ніж ті, хто, по суті, вбив його, замордувавши у таборах. Тому, що з ним була правда, з ним був Господь.",- написав на своїй сторінці в фейсбуці Олег Ляшко. |
Як відомо, адвокатом Стуса був Віктор Медведчук. За словами Ляшка, замість того, щоб допомагати підзахисному Стусу, він зробив усе, щоб "радянська людожерська машина розправились над Василем Семеновичем".
Смерть Василя Стуса в Україні розглядають як вбивство, скоєне радянською тоталітарною системою. Адже воно полягало у багаторічних переслідуваннях поета, зокрема й фізичних, що врешті-решт призвело до його передчасної смерті.
Василь Стус писав:
Синочку мій, ти ж мами не гніви
і не збавляй їй літа молодії.
Мене ж — не жди. Бо вже нема надії
схилитись голова до голови
на щиру радість. Більше не чекай.
Я вже по той бік радісного світу.
Закрию…
***
Ще вруняться горді Славутові кручі,
ще синіє річки збурунена гладь,
та вже проминув тебе птахом летючим
твій час, твій останній. Попереду – падь.
Ще сонце високе, ще небо глибоке,
ще серце замало грудей не пірве.
Урвались, подались прекрасні мороки
і щось тебе кличе, і щось тебе зве.
Бо вже відслонився безокрай чужинний
І в жалощах никне зелений розмай.
Прощай, Україно, моя Україно,
чужа Україно, навіки прощай.
