новини

Зустріч із долею в Андріївській церкві, борщ із «балабушками», містерії та ворожіння - новорічні свята у старому Києві

Згадаємо, як відзначали зимові свята у Києві сторіччя тому.

Зимові свята у Києві кін. XIX - поч. XX сторіччя розтягувалися на тижні. Одне за одним йшли очікувані й шановані свята – Андріїв День, День святого  Миколая, Різдво, Новий рік, Водохреща. А через розбіжність між григоріанським та юліанським  календарями, яка становила до 1917 року 13 днів, київські католики починали святкування на 2 тижні раніше, ніж православні. І завдяки цьому Святки збільшувалися  - католики починали, а православні продовжували. І святкували, святкували, святкували…

«Єдність» пропонує згадати традиції зимових святкувань у старому Києві та киян, які 100 років тому не менш, ніж ми чекали свята, новорічного  дива і сподівалися на  те, що наступаючий рік принесе лише радість та добробут.

Отже, київські Святки…

День пам'яті Андрія Первозванного   (13 грудня за новим стилем) - цього свята особливо чекала київська молодь. Бо за традицією,  у ніч напередодні  свята дівчата ворожили та намагалися дізнатися про  свою долю та майбутніх наречених .

Апостол Андрій був чимось схожий на покровителя всіх закоханих - Валентина, хоча він нічого не робив задля того, щоб поєднати люблячі серця. Втім, під час Андріївських вечорниць дівчата ворожили та намагалися дізнатися, наприклад, чи скоро вийдуть заміж , або ім’я майбутнього чоловіка, або яким буде подружнє життя. І, наскільки я знаю, під час Андріївських вечорниць дівчата і у наш час ворожать. У цьому плані Андріївська церква у Києві була дуже важливим місцем. У день святого Андрія, під час богослужіння церква була повна хлопцями та дівчатами. Чому? Бо вважалося, якщо у натовпу під час богослужіння хлопця та дівчину притискає один до одного, то їх Бог поєднав, і вони будуть гарною парою.

Ми знаємо, що священники Андріївської церкви не дуже похвально ставилися до цього, бо це для них було марновірством, язичницькою традицією. Вони навіть писали скарги і жалілися, що у Андріївській церкві на літургії багато народу, а «займаються вони незрозуміло чим, хоча, в інші дні паства поводиться добре», - розповідає науковий співробітник «Музею однієї вулиці» Анатолій Кияшко.

Наразі у Андріївській церкві ця традиція, коли хлопці та дівчата чекали,  що доля зіштовхне їх з майбутнім чоловіком або дружиною– у минулому, але, як і багато років тому,  дівчата приходять саме до цього храму і моляться святому Андрію, щоб він допоміг щасливо вийти заміж. 

За Андрієвим днем  приходило свято святого Миколая  (19 грудня за новим стилем). У Києві це був один із найшанованіших святих. Католики вважали святого Миколая добрим єпископом, який приходить до дітей і обдаровує їх гостинцями, тому у камінів і печей розвішували шкарпетки, панчохи і чобітки. А ось у православних на той час вважалося, що святий Миколай - сивий, бородатий єпископ з Мир Лікійських, якому не личить розносити подарунки.

Згодом для дітей придумали спеціального персонажа, «завідувача» ялинкою і роздачою подарунків. Спочатку його звали «старий Рупрехт» (1861), потім в православній традиції з'явилося ім'я Дідуся Миколая (1870), який, до речі, і залишився в українців. Пізніше виник Санта Клаус (1914), проте він був героєм швидше західних ялинок. Ще був добрий Морозко (1886), Мороз (1890-ті роки). А згодом «переможцем» став Дід Мороз.

Незважаючи на те, що у православних довгий час не було традиції дарувати подарунки, без гостинців ніхто не залишався. Зокрема, наприкінці XIX - поч. XX сторіччя було дуже популярним  дійство, зовсім забуте у наші дні: по закінченні свят ялинку валили на підлогу, і всі бажаючі намагалися зірвати з неї якомога більше цукерок і подарунків. Ця традиція описана в мемуарах графа, а пізніше - радянського діяча, генерала Олексія Ігнатьєва.

У перший день ялинка запалювалася для сім'ї та запрошених, а на наступний день - для прислугі. Все було урочисто-красиво до тієї хвилини, коли догоряли свічки і вони нібито звали кучера Бориса покінчити з чудесним баченням. Він, як отаман, валив могутнє дерево, а за ним, забуваючи всі відмінності положень службової ієрархії, статі і віку, прислуга кидалася забирати з ялинки фрукти, ласощі й золочені горіхи, набиваючи ними кишені.

Майже такі ж сцени я бачив згодом після вечері на придворних балах в Зимовому палаці, де поважні генерали і охоронці законів - сенатори «грабували» після вечері недоїдені царські фрукти та цукерки, набиваючи ними каски і треуголки , - згадував генерал.

Невід'ємною частиною київських різдвяних свят з XVII століття були містерії, тобто вистави у яких відтворювалася різдвяна історія про народження Ісуса. Зазвичай це дійство відбувалося у храмах. У Києві постановка найвідоміших містерій  здійснювалася студентами Києво-Могилянської Академії.

А у XIX столітті на зміну містеріям приходить вертеп - ляльковий балаганчик, у якому розігрувалися події на різдвяний сюжет. Поширений в українських селах з XVIII століття, в Києві вертеп був на піку популярності до середини XIX століття, після чого на зміну йому прийшов вертеп нерухомий, який влаштовувався в київських церквах і зображував події Різдва в Віфлеємської печері.

У Святвечір вся родина збиралась на вечерю. Видатний артист Олександр Вертинський, дитинство якого пройшло у Києві, у своїх мемуарах  згадував меню різдвяної трапези.

Отже, о сьомій годині подавали вечерю. На перше був український, або, як його називали, «гетьманський» борщ. Був він, звичайно, пісний, без м'яса. Приготований на чистій соняшниковій олії. У ньому плавали «балабушки» - маленькі кульки з меленого щучого м'яса, підсмажені на сковорідці, потім маленькі пельмені, начинені рубаними сухими грибами, потім маслини і оливи, потім смажені знову ж в соняшниковій олії невеликі карасики, виваляні в борошні. Ще до борщу подавалися смажені пісні пиріжки з капустою, або з кашею, або з грибами. На друге була величезна холодна риба - судак, або короп, або щука. Потім йшла кутя. Рисова кутя з мигдальним і маковим солодким молоком у високих кришталевих глечиках та узвар із сухих фруктів, і ще компот з яблук, чорносливу та апельсинів. Що це була за вечеря! Неможливо було відірватися від неї! – ділився спогадами артист.

Після Різдва за григоріанським календарем слідував Новий рік, який у Києві почали святкувати лише  з середини 19 сторіччя. А до цього часу за європейським обрядом , тобто - з ялинкою, вітаннями та подарунками новорічне свято  у Києві зустрічали переважно  іноземці та чиновники, що познайомились з такими традиціями святкування, наприклад, у Петербурзі.

Новий рік став активно святкуватися з середини 19 сторіччя. Незважаючи на те, що Петро Перший започаткував це свято набагато раніше, воно дуже повільно приживалося. Тому, головним святом було Різдво, а Новий рік був більш світським, і спочатку – більш дитячим святом, - розповідає Анатолій Кияшко.


Згодом  новорічне свято органічно увійшло у цикл старовинних Святок і вже наприкінці 1840-поч. 1850 р.р.  можна знайти відомості про те, що більш-менш заможні батьки робили ялинку для дітей, прикрашаючи її стрічками, золоченими горіхами, цукерками та іграшками.

Спочатку Новий рік  вважався суто домашнім святом, але вже у 1840-1850 роках свята з ялинками стали організовуватися  в дитячих притулках, пансіонах, училищах та гімназіях.

Згодом почали влаштовувалися новорічні  бали, серед яких у Києві найвідомішими та найелітнішими були  бали у Дворянському зібранні (на його місті зараз розташовується Будинок профспілок) та у Купецькому зібранні (тепер це філармонія). А для простих верств населення організовувалися  більш скромніші бали. Наприклад, у Будівлі вокзалу, на який приходили робітники залізниці. Відомо, що у Києві  керівники підприємств влаштовували новорічні свята для своїх робітників – такі собі прообрази сучасних корпоративів.

Звичайно, свята влаштовувались. А згодом з’явилися і традиції, які ми маємо і у наші дні: також чекали північ, під час бою годинника загадували бажання, влаштовували аматорські спектаклі, ігри і танці. І вже у ті часи Новий рік і Різдво були вихідними днями, – розповідає Анатолій Кияшко.

Слід зазначити, що київські бізнесмени того часу  пропонували містянам доволі різноманітний асортимент ялинкових прикрас  та новорічних подарунків , а періодичні видання рясніли рекламою та пропозиціями надіслати по пошті «готові набори витончених ялинкових прикрас». У якості подарунків пропонувалися «набори пароплавів і пістолетів, електричних кишенькових ліхтариків і літаючих цепелінів, лялька Бебе з закритими очима, заводний ослик та інші фігури, фокусний апарат і альбом архітектурних споруд, музичний акордеон і кінематограф з картинами».

Набори ялинкових прикрас коштували  від 1р. 85 коп. до за 25 руб, що для того часу було немаленькою сумою, і майже недоступною для селян або простих робітників, хоча, для міського населення – то були більш-менш прийнятні ціни.  Для порівняння, наприклад,  середня зарплата робітника у 1914 році була близько 30 рублів на місяць, вантажник  на Дніпрі  отримував  20, а викладач гімназії -100.

Втім, хочу зазначити, що незважаючи на те , що вчитель отримував на порядок більшу зарплатню від простих робочих, київськи педагоги скаржилися на те, що зарплата вчителя не така вже велика, бо на неї треба було підтримувати певний рівень життя. І на ці гроші вчитель мусив тримати прислугу, тому як «не може вчитель сам дрова рубати, бо його через те суспільство не так поважатиме»,- згадує київське життя Анатолій Кияшко.

А от традиція, без якої неможливе сучасне  святкування в українських містах-селах - улаштування «головної» ялинки на центральній площі, з’явилася набагато пізніше.

На той час традиції влаштування головної ялинки у Києві не було. Це з’явилося вже у радянські часи –приблизно у тридцяті роки минулого сторіччя. На кінець XIX-поч. XX сторіччя таких даних немає, хоча, звичайно відомо, що були великі ялинки у будівлях Дворянського або Купецького зібрань , - зазначив Анатолій Кияшко.

Серед новорічних традицій, яка дісталася нам у спадщину, - написання новорічних листівок. У старі часи їх писали обов’язково, і у музеях можна найти чимало  старих листівок із побажаннями миру, злагоди, здоров’я,  добробуту у родині, тепла та  затишку в оселях .

Слід зазначити, що по закінченні Святок киян невдовзі очікувала ще одна визначна подія у житті міста – Контрактовий ярмарок, коли для заключення контрактів  у Київ приїжджала велика кількість торговців  «від Бухари до Копенгагена». Але цю історію  із життя нашого улюбленого міста  «Єдність»  розкаже наступного разу.

Автор: Анжеліка Коломойцева (за матеріалами «Музею однієї вулиці»)

 

                                                                               

 

 

24 грудня 2015, 17:00

 

Loading...

До теми

Авторизація