Iнтерв’ю
29 травня 2016
У дитинстві на схилах Олександрівської лікарні я викопувала залишки кісток, за що була бита не один раз – Ольга Богомолець
У День міста ми розмовляємо із Ольгою Богомолець про Київ та киян.
news-image

Заслужений лікар України, політик, громадська діячка та чарівна жінка Ольга Богомолець - корінна киянка, якій любов до Києва передалася від предків. Вона змалечку знала, що має певні обов’язки у київському дворику, в якому народилась і виросла, а згодом відчула свою відповідальність щодо Києва… У день, коли ми святкуємо День народження столиці, Ольга Богомолець поділилася з журналістом Єдність спогадами про двір свого дитинства, розповіла, які проблеми столиці її хвилюють і про те, за що вона любить «київських партизанів».
Пані Олю, за що Ви любите Київ?

Я дуже люблю Київ не тільки тому, що я тут народилася. І не тільки тому, що тут жили багато поколінь моїх предків. Не тільки тому, що тут похований мій прадід Олександр Олександрович Богомолець в меморіальному парку, який він висадив власноруч. І не тільки тому, що ним засновані чотири інститути, які знаходяться у Києві. Не тільки тому, що медичний університет носить ім’я мого прадіда. І не тільки тому, що вісім років життя нашої родини пішло на боротьбу з нищівною системою минулої корумпованої влади, коли намагалися вирубати дерева, нищити Олександрівську лікарню. І не тільки тому, що тими корумпованими органами були сфальсифіковані дві кримінальні справи на мого батька. І не тільки тому, що ми втратили мою маму під час цієї восьмирічної боротьби. А й тому, що Київ для мене – це унікальне світове місто, що об’єднує у собі старовинну архітектуру та спроби нуворишів залізти хмарочосами на територію старого міста та знищити його, хоча мали би робити нове місто на периферії.

Київ – це залишки неймовірних зелених парків, і я дуже сподіваюсь, що нова влада не буде їх нищити, а буде закладати нові. Бо без цього неможливо здоров’я нації.

Я люблю моє місто тому, що тут живуть надзвичайні люди. Киян у Києві залишилося дуже мало. Справжні кияни - вони, як вимираючи динозаври (посміхається). Я сподіваюсь, що колись Київ буде мати мера-киянина, якому любов до Києва передалася із покоління в покоління.

Я дуже люблю київських жінок, коли вони вранці поспішають на роботу. Я дуже люблю київських собаківників, які не завжди прибирають за собою. Але я вірю в позитивні зміни (посміхається).

Я просто люблю своє місто за те, що воно – моє, і я несу за нього відповідальність.

Розкажіть про київський двір, де пройшло ваше дитинство…

Я дуже добре пам’ятаю свій двір – це вулиця Богомольця, 2 із меморіальним парком, висадженим моїм прадідом, в якому я мала відповідальність прибирати доріжки, поливати квіти та дерева, полоти бур’яни.

Я пам’ятаю, як у дитинстві залазила на схили Олександрівської лікарні та викопувала там залишки кісток і через це була бита не один раз. Бо мої батьки мене попереджали, що неможна ходити туди, де є поховання, які можуть бути небезпечними. І я знаю це на власній шкірі, що там є небезпечні місця, куди не варто лазити (посміхається).

А які Ваші улюблені місця у Києві?

Мої улюблені місця це, безперечно, старий Печерськ і старий Поділ.

У старому Печерську, на Липках я дуже люблю Будинок удови, що плаче. І в дитинстві я перевіряла, чи справді вона плаче. Так, вона справді плаче, коли йде дощ, а після дощу у неї залишаються сінці під очима.

Я дуже люблю будинок архітектора Городецького, Там праворуч на землі лежить маленький крокодильчик, якого я, коли була дівчинкою, розчищала від снігу, бо мені здавалося, що він може задихнутися, бо йому немає чим дихати.

Я дуже люблю Поділ, Подільські пагорби та подільську субкультуру. І Ботанічний сад. Я надзвичайно люблю запах бузку у Ботанічному саду. Знаєте, цього року я вирішила, що не буду робити фотографії, а збережу запах бузку і буду пам’ятати його цілий рік аж до наступного разу, коли він зацвіте.

Що, на Ваш погляд, варто змінити у місті?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сьогодні місто задихається від транспорту. А якщо задихається місто – задихаються і люди. Через це ми маємо сумні наслідки – хвороби дітей і дорослих. Тому, на мій погляд, дуже важливо врегулювати кількість транспорту в центрі міста.

Є різні методи та механізми регулювання. Наприклад, нью-йоркські методи – чудові, коли загальний транспорт ходить по спеціальній смузі та існує навіть обмеження номерних знаків, які можуть в'їжджати у місто в той чи інший день.

Безперечно, необхідно подбати про створення парківок, тому що будувати хмарочос, не побудувавши п’ять поверхів підземних паркінгів – це себе не поважати, як архітектора (посміхається).

Безперечно, необхідне стратегічне планування… Бо наприклад, наразі на лівому березі Києва, по дорозі на аеропорт Бориспіль у новому житловому масиві навіть не запланована станція швидкої допомоги. Тому карета швидкої повинна їхати із правого берега або з Братиславської, від лікарні швидкої допомоги, що в час пик не дає можливості приїхати своєчасно.

Тому люди, які планують розбудову міста, не мають права мислити локально. Взагалі неможна допускати до влади людей, які думають, якби заробити, або якби продати клаптик землі, які не мають стратегічного бачення цього міста. Тобто, та людина, яка б мала опікуватись містом, мусить вболівати за нього.

Я впевнена, якби ми мали мерів-киян, які не хворіли б на "хворобу тотальної забудови", Київ був би зовсім іншим та старе місто не було б забудовано хмарочосами. Київ ніколи не буде Дубаєм, і в цьому немає ніякої потребі. Немає потреби у старому місті ліпити будинки, намагаючись з одного квадратного метру площі здобути максимум, піднімаючи хмарочос вгору і руйнуючи таким самим нашу неповторну атмосферу та власне все те, за що кияни люблять місто Київ.

Я дуже люблю «київських партизанів», які всі ці роки боронять місто від забудовників, охороняючи дитячі майданчики, спортивні площадки, парки. Це - люди, які не соромляться, не цураються нести варту, які ставлять паркани й відганяють оскаженілих забудовників. Я їх називаю «київські партизани», підтримую цей партизанський рух і вважаю, що ми маємо боротися за своє місто. Ніхто не обіцяв, що буде легко.

Автор: Анжеліка Коломойцева

Читайте також: У дитинстві я вірив, що у всіх пам’ятниках Леніну є шматочки Леніна – Сергій Поярков
Читайте також: Берлін може стати для Києва гарним прикладом того, як має розвиватися місто - Сергій Лещенко