Процес декомунізації спричинив в Україні чималий резонанс: його активно обговорюють, сперечаються, наводять аргументи. Однак найбільш знаковим та обговорюваним виявилась зміна назви міста Комсомольська Полтавської області на автентичну Горішні Плавні. Громада власне самого міста й всієї країни вибухнула різноманіттям думок та суджень.

У переважної більшості українців назва Горішні Плавні викликала своєю етимологією певні запитання. Навіть у тому випадку, якщо на слух вона дуже подобається й віє справжньою українськістю. 

Історія цього - без перебільшення - унікального міста є надзвичайно цікавою. Й вона надає відповіді на усі запитання - чому саме Горішні й чому виключно Плавні. Цікаві факти етимології назви міста, його історії та сучасності кореспонденту «Є!» розповів історик, екскурсовод, завідувач музею Історії Полтавського ГЗК Микола Стахів.

- Хто був ініціатором зміни назви саме на Горішні Плавні?

- Перша згадка про переміну назви відноситься до початку 90-х років минулого століття. Ініціатором був Микола Передерищенко, голова місцевого осередку Руху. Він також очолював літературне об’єднання «Горішні Плавні». Потім був Григорій Швед, літератор, він викладав у школах, у політехнічному технікумі і виступав за українізацію, за повернення до нашого національного коріння.

Але остаточну крапку у цій епопеї поставив Юрій Лоза, головний редактор етнографічного видавництва «Мапа». Він на сторінках інтернет-ресурсу Інституту національної пам’яті виклав підґрунтя для назви Горішні Плавні й воно стало основою для прийняття всіх цих рішень.

-  Хто подав саме цю назву до Верховної Ради?

- Думаю, що саме Юрій Лоза для цього і готував документи. У нього був доступ до картографічного матеріалу і його ініціатива стала рушійною силою. Річ у тім, що ми вагалися, вирішували – як буде називатися місто. У січні-лютому цього року готували назву Бористен. Однак те, що написав Юрія Лоза, виявилось більш вагомим.

Можна було покопирсатися й віднайти щось ще більш цікаве, але, я думаю, логіка в його роздумах була непогана. І матеріал, який Юрія Лоза виклав, мав логічне продовження.

 - Хто лобіював цю назву вже безпосередньо в парламенті?

- До Верховної Ради назву Горішні Плавні готував Інститут національної пам'яті, на січневу чи на лютневу сесію.  Накопичилося багато справ – рішення відтермінували. І ми, користуючись нагодою, що була пауза у 2 тижні, зібрали підписи за Бористен. Більш як 600 підписів було передано до Інституту національної пам'яті. Нам повідомили, що ця інформація взята до уваги. Але її не інститут не використав, бо на момент наступного подання до Верховної Ради вже було готове рішення на Горішні Плавні.

- Розкажіть про етимологію нової назви міста.

- Те, що я знайшов у Вікіпедії, плавні – це невеличкі ділянки річок неподалік від гирла, що затоплюються повеневими водами, з типовою рослинністю. Можна сказати, що наше місто дійсно не просто розташоване на річці Дніпро, а ще й біля гирла двох річок, які впадають у Дніпро. І весною, коли розливалися ці річки, від берегової лінії Дніпра берег покривався водою – такими плавнями. Невеличкі заглиблення в землі – усе було наповнене водою і рибою. І місцеві жителі не були хліборобами. В більшості вони були скотарями, рибалками, ремісниками й це відбивалося на характері життя місцевих жителів. Якщо поглянути на карти нашої місцевості, то можна побачити, що люди селилися на підвищених ділянках поблизу річки. Це було небезпечно, бо повені були дуже великі.

Варто зазначити, що перші великі поселення у нашому регіоні були саме на таких підвищеннях, біля плавнів. Одне з таких – це село Піддубне, зараз розташоване у межах нашого міста. Коли поселення розрослося, у нього з’явились куточки: Великі Піддубні, Піддубні Піщані (Низи), Горішні Піддубні. Звідти й пішло, коли вода розливалась не дуже, то доходила до Низів – якщо розлив був більше, то до Горішніх Піддубних, тобто Горішніх Плавнів. І все це було оточено дюнами. Люди частково селилися на межі дюн та води,  на ділянках де не «топило».

- У відсотковому відношенні, як ви вважаєте, приблизно як розділилися думки громадян щодо зміни назви саме на Горішні Плавні?

- Городяни були готові до перейменування ще у минулому році, бо активність громади тоді була дуже велика. Всі  готувалися до зміни назви міста. Я не знаю, чому так сталося, що ми вчепилися в стару назву міста.

Громада була готова. Було підготовлено більш як 158 нових назв. Але на громадські слухання було висунуто 109 назв. Це і Борисфен, і Горішні Плавні, і перша назва нашого міста – Дніпровське.

Згодом (у грудні 1960 р.) місто назвали Комсомольськ, бо будувався гірничозбагачувальний комбінат й сюди люди їхали за комсомольськими путівками. Люди приїжджали сюди молодими, місто швидко будувалось, це були для них прекрасні часи. Тому зараз за бажанням залишити стару назву є певна ностальгія.

По моїм міркуванням, адже доводиться спілкуватись з багатьма людьми, я можу сказати, що на сьогоднішній момент активно підтримують назву Горішні Плавні відсотків 20. Це й пересічні громадяни, і бізнесмени, і керівники підприємств. Відсотків 10 виступають за назву, яка пройшла на останніх громадських слуханнях – Святомиколаївськ. Відсотків 20 хотіли б іншої назви, але десь 50 відсотків – байдуже. Їм важливіше аби була робота, що поїсти, заплатити за комуналку й інші потреби, які більш нагальні, ніж перейменування.

-  Ваш мер та частина громади активно виступає проти перейменування. Чому?

- Для мене це дуже дивно, я не розумію, чому так відбувається. Хоча я бачу, що наш мер – людина свідома, освічена, з великим життєвим досвідом. Якщо приїдете, то побачите, що місто по сучасним міркам «європейське». Вулиці чисті, асфальт латається, покрівлі не течуть, труби міняються, техніка працює, все, що треба, ремонтується.

- А скільки років він очолює місто?

- З жовтня минулого року. Лише півроку. Але до цого він працював цілу каденцію першим заступником мера міста.

- Ваше місто вже давно вважають найохайнішим – чия це заслуга? Попереднього мера?

- Це почалося ще з 60-х років. В принципі, місто завжди було таким охайним, тому що раніше не стільки служби міські працювали на облаштування міста, скільки самі люди. Місто стоїть на піску: половина – на дюнах, половина – на намивних пісках з Дніпра. Завозили чорнозем, висаджували фруктові дерева. Якщо ви пройдетесь містом, то зможете поласувати вишнями, яблуками, абрикосами, шовковицею безпосередньо на вулицях.

Якщо треба, то люди нашого міста дуже дружно виходять на суботники. Так, у нас у місті є Управління озелененням, котре висаджує дуже гарні клумби. Квітує у нас місто з березня до листопада. Навіть на стовпах у нас висять вазони, у яких квітують квіти. Хто був закордоном -  особливо Італія, Іспанія, Франція – побувавши у нас, кажуть, що такого зеленого міста вони не зустрічали.

У нас у школах навіть є екологічне виховання. І однозначно міська влада тримає благоустрій на особливому контролі!

- В країні дуже багато неохайних міст. Їх навіть більшість. Як вашому місту вдається бути взірцем?

- Я навіть не знаю. Були часи, певні періоди, коли сміття не вивозилося, не вистачало техніки. Це було в середині 90-х. Але завжди на підтримку місцевим комунальним службам приходили працівники комбінату. Навіть для розчистки доріг взимку використовують гірську техніку з кар’єру. Зараз комунальники «озброєні» найсучаснішою технікою та роблять своє діло на підмінно.

Гірничозбагачувальний комбінат завжди допомагав. Навіть у фінансових питаннях. Якщо у міста була нагальна потреба в коштах, то за допомогою ГЗК їх виділяли через благодійний фонд. Та ще й більшість депутатів міської ради, - працівники комбінату.

Зараз у нас народився новий пласт підприємців – трикотажний бізнес, який теж опікується й зеленими насадженнями, у них є свої зони впливу на довкілля. Дехто розвиває спорт, дехто – культуру, хтось облаштовує інфраструктуру  міста.

- Як ви вважаєте, які можуть бути переваги для міста, якщо воно все ж залишиться з назвою Горішні Плавні? Адже місто має й туристичний потенціал?

- Я думаю, що це ви дуже слушно зазначили. Ми почали готуватися до розвитку туристичної галузі більш як 20 років тому. У нашого міста багато переваг. У нас є велика кількість рекреаційних зон, де можна відпочити – це і паркова зона, засаджена сосновим бором, це два заказники («Лісові озера» та «Псьольські плавні»). Частково, територія міста входить  до охоронної зони Тахтаївського мисливського господарства, яке опікується тваринами, які мають промислове значення. Зокрема, щоб браконьєри не нищили природу, тварин, ландшафт. Тут, за підтримки Полтавського ГЗК вирощують диких тварин й випускають у природу, піклуються про популяцію.

Три річки поряд з нами – це Псел, Сухий Кобелячок та  Дніпро. Сама берегова лінія вже є привабливою. Єдине, що до ладу треба привести, так це центральний міський пляж. Нам до кінця літа обіцяли, що зроблять новий намив, та почистять дно.

Окрім цього, є багато інших зон відпочинку. Зокрема острови, на яких відпочивають люди, які мають доступ до водного транспорту.  Біля нашого міста на Дніпрі 32 острови, які чекають на своїх Робінзонів.

Є багато спортивних майданчиків, на яких можна займатися спортом просто неба. Два великих стадіони, відкриті тенісні корити й закриті, є фізкультурно-оздоровчий центр.

У нас без проблем можна зняти не лише готель, але й квартиру, за яку прийдеться заплатити не великі гроші. Навіть турбази Полтавського ГЗК, які раніше були виключно для внутрішнього користування, зараз відкриті. Вони всі розташовані на березі Дніпра. За добу комфортного відпочинку доведеться заплатити десь 50 грн. Плюс приватні турбази, у яких теж можна розміститися. Є навіть місця, де можна просто поставити намет.

Про заклади харчування я взагалі мовчу! Близько 30 різних за кухнею, вимогами та на любий гаманець! А ще, - розважальні центри для молоді, палац культури на 850 місць, паркова зона з атракціонами для малечі….

- Зазвичай вважається, що місто живе, якщо воно будується? Як Горішні Плавні, розбудовуються?

- Так, наше місто будується. Міська влада та керівництво ГЗК прийняли стратегічне рішення перебудувати старі гуртожитки й роздати молодим сім’ям. Ця традиція продовжується, щоб підтримати молодь. На ГЗК працює близько 8 тисяч людей. Для них є іпотечне кредитування – якщо людина пропрацювала понад 2-3 роки, не проштрафилась, не попалась на крадіжці, пияцтві чи прогулах, має можливість отримати квартиру й виплачувати по кредиту 4 відсотки.

- Вам можна пишатися своїм містом, такою громадою, яка свідомо ставиться до порядку навколо. Це, насправді, є виключенням із правил. Адже більшість міст, на жаль, у нашій країні є занедбаними.

- Але є певні психологічні бар'єри. Інертне мислення, страх втратити стабільність, тому люди чіпляються, наприклад, за стару назву. Бояться, що зміни можуть підірвати цей острівець стабільності.

Мало міст в країні, де покладений гарний асфальт. Наше місто вже освітлюється енергоощадними лампами. При підтримці ГЗК буде розвиватися сонячна енергетика, вітрова енергетика, щоб використовувати менше газу та електрики.  Є своя муніципальна міліція, велика кількість активних громадських організацій.

Люди бояться, що зі зміною назви їх невеличкий рай може занепасти. Я думаю, що на підсвідомості цей страх й штовхає на те, щоб чіплятися за старе.

- А така позиція городян не пов'язана з тим, що вони проросійськи налаштовані або виступають проти чинної влади?

- Споглядаючи  на те, що відбувається у нашому місті та на те, що відбувається в країні, то навіть найбільший патріот стане сепаратистом. Розумієте? Якби у всій країні було так, як в нашому місті, то, я думаю, що питань би не було. А так виходить, що ми живемо гарно, а там десь буревії, десь щось страшне. Я так розумію, що для людей це шок. Я не можу сказати, що чисто проросійське. Але місто дуже поліетнічне, сюди приїхали люди з усіх куточків колишнього Радянського Союзу, понад 50 національностей живуть у нашому місті. Але найбільші патріоти, як не дивно, це вихідці з Росії, Казахстану, сходу України. Й, навпаки, можливо, найбільшими «колаборантами» можуть  бути вихідці з центральної України. Це залежить від свідомості, від статку, від освіти, від багатьох чинників. Огульно казати, що всі люди так налаштовані, я не можу. Звісно, є певні групи, які маніпулюють свідомістю городян. Але це не має великого впливу, бо  у місті велика когорта патріотів, які вже пройшли війну на сході, працюють як волонтери, яких підтримують у соціальних мережах, й вони вже мають певний авторитет. Я, думаю, що перевага за тими, хто активний. У нас це свідомі громадяни, котрі беруть активну участь у житті громади.

-  Кому належить Полтавський ГЗК?

- Це відкрите акціонерне товариство.

- У нього декілька власників й він не належить олігарху?

- У нього декілька власників – у когось більше акцій, у когось менше. Але це дуже цікаві власники. Не знаю як Костянтину Жеваго вдалося залучити таких акціонерів. Але це найбагатші люди світу. Серед акціонерів є англійці, які мають найбільший вплив. А вихід акцій підприємства  на Лондонську фондову біржу в певний час нас врятував від рейдерських атак та підвищив авторитет підприємства на Світовому ринку.

Дуже добре, що підприємство та місто не «роздерибанили». Однак зараз не найкращі часи для підприємств, що видобувають залізні руди, такі, як у нас. У світі буяє криза, пов'язана з надлишком залізної руди. Зараз відкрили три великих родовища з великими вмістом заліза – в Бразилії, в Австралії та на Алясці. ЇЇ не треба збагачувати, можна черпати і продавати. Якщо у минулому році ми виробили 11 млн тон залізної руди, то на одному родовищі у Бразилії здобули 300 млн тон, а в Австралії – 200 млн тонн. Й ця руда має вміст заліза 60 і вище відсотків.

Розумієте, що зараз ми переживаємо не найкращі часи, але згуртованість людей, прагнення до досконалості допомагає.

Будемо оберігати спокій, будемо прагнути до нашої європейськості, до оновленої країни. Будемо впроваджувати нові технології, за ними – майбутнє. Якщо ми зможемо змінитися всередині, то змінимо все і зовні. Ми той локомотив, який може тягти країну. Тим більше, що ми наповнюємо бюджети всіх рівнів валютою. Ми продаємо продукцію за кордон і отримуємо тверду валюту. В кошику України наших грошей не так мало, щоб на нас дивилися косо чи казали, що ми не прагнемо для України кращого майбутнього.

-  Ви кажете, що підприємство переживає не найкращі часи, а рівень заробітних плат – гідний?

- Найвищий у галузі. Середня коливається в районі 6 тисяч гривень. Точно цифру не пам'ятаю, є офіційні дані, їх можна подивитися в мережі.

- Ваші підприємці теж пов'язані з ГЗК?

- На комбінаті працює 8 тисяч співробітників плюс 5 тисяч підрядників. Зараз будуються нові підприємства. Я думаю, що нас чекає гарне майбутнє, якщо нам не будуть заважати. Так, в країні криза, так – війна, так світова криза. Але ми вже подібне переживали у 90-х роках і вижили. Якщо люди думають в одному напрямку і рухаються в одному напрямку, то це великий шанс на перемогу і виживання у найскладніших умовах.

Коли було дуже важко у 90-х роках, наші бюджетники взяли швейні машинки й почали відшивати маленькі партії тоді дефіцитної одежі. Зараз дехто з них став мільйонером – це ті, хто займається трикотажним бізнесом. Так, вони зараз теж переживають кризу. Оскільки ринок провалився у зв'язку з низькою платоспроможністю громадян. Але ми зараз працюємо на зовнішній ринок, багато підприємств працюють на Європу, Америку, інші країни. Просто ми вже вийшли на такий рівень якості, що нашу трикотажну продукцію замовляють.  

Ми надіємось, що на річці Дніпро з’явиться водний транспорт, який буде найдешевшим. У 90-х роках це стало неможливим, оскільки усе, що рухається, здали на металобрухт. Але Дніпро найбільша водна артерія країни й гріх не скористатися такою нагодою, й ми її обов'язково використаємо.

Яна Катасонова

Автор фото: Микола Стахів

Фото Комсомольська з архіву музею надані завідувачем музею Історії Полтавського ГЗК Миколою Стахівим

,