Куски даху на землі, тіла 4 людей без облич, розтерзані осколками, та двоє осиротілих маленьких дівчаток посеред цього жаху – картина сімейної вечері, яку перервав ворожий снаряд, досі стоїть перед очами поліцейського, який у складі групи швидкого реагування першим прибув на місце артобстрілу. Документувати теракти, евакуювати людей під «градами», витягувати загиблих з-під завалів та допомагати тим, хто виживає на межі гуманітарної катастрофи в зоні бойових дій - три роки тому, працюючи в мирному Запоріжжі, Роман і гадки не мав, наскільки іншою стане нова поліція та він сам, повідомляє «Є!» із посиланням на ГУНП в Донецькій області.
38-річний Роман Алешкевич – родом з села в Запорізькій області, з дитинства спілкується українською, а в родині живі рідні традиції. Стати міліціонером мріяв ще дитиною, і відразу після армії прийшов у місцевий райвідділ працювати. Був дільничним, рядовим інспектором, а потім командиром батальйону дорожньо-патрульної служби. Зараз все це залишилося в іншому житті.
На Донеччину приїхав, як тільки почалася антитерористична операція, в липні 2014 року, у складі загону доданих сил. Не зміг всидіти вдома, бо розумів: якщо не спинити терористів – вони прийдуть в його дім.
| “ | - Ми були всі вмотивовані, нас було 15 працівників міліції. Ну а хто, крім нас. Тому що ми чоловіки, тому що це наша країна, і ми розуміли, що ми повинні бути тут і допомагати всім, чим ми можемо, аби перемогти ворога, - розповідає поліцейський. |
Після 2 місяців у відрядженні чоловік повернувся додому, але ненадовго - вже в січні 2015 року він перевівся в зону АТО на постійну роботу.
В Авдіївку доля закинула поліцейського в листопаді 2016 року, де він працював оперуповноваженим. Займалися своїми безпосередніми обов’язками – розкривали злочини, вилучали зброю та боєприпаси, припиняли наркотрафік.
А буквально через місяць на фронті розпочалося загострення: бойовики щодня гатили по житловим кварталам міста, цілеспрямовано знищували інфраструктуру та комунікації.
За словами Романа Алешкевича, тоді злочинність пішла на спад і на перший план вийшли нові завдання.
| “ | - Основна наша робота була під час обстрілів – це виїжджати першими і надавати допомогу громадянам, надавати інформацію в чергову частину про те, що саме трапилося, яка необхідна допомога, евакуювати громадян, - зазначає правоохоронець. |
Тоді, у двадцятиградусний мороз 20-тисячне місто опинилося на межі виживання – без світла, зв’язку, води та опалення – та під шквальним вогнем противника. За розпорядженням заступника голови Нацполіції В’ячеслава Аброськіна в місто було спрямовано додаткові сили поліції – більше 100 працівників різних служб, розгорнуто 4 пункти з надання допомоги людям, створено мобільні групи поліції.
Роман ніс службу у такій групі безпосередньо на лінії вогню - у старій частині міста біля промзони. Тут ворожими снарядами пошкоджено близько 300 будинків. Це досі найнебезпечніша територія Авдіївки. Є будинки, в які «прилітало» по 7 разів, точніше – їх вже нема.
Вдень та вночі, у повній темряві, поліцейські патрулювали Авдіївку, якщо починався обстріл - їхали туди, куди влучили снаряди, обстежували територію, рятували людей.
| “ | - У нас був прямий зв’язок з квартальними, старшими на вулицях, де ще лишилися люди. І вони відразу безпосередньо набирали нам, навіть в 102 ще не було інформації, а ми вже знали приблизно, що трапилося, та виїжджали туди, - згадує поліцейський. - Це горе – людина приходить, а в неї нічого немає, нічого не залишилось, навіть іноді стін - і тих немає. На одному будинку є напис «Боже, бережи Авдіївку». Так і ми, вірили в свого ангела-охоронця і робили свою роботу. |
Роман Алешкевич провів у «гарячій точці» 8 місяців. Бачив багато горя та сам ходив за крок до смерті. Але дві трагедії зачепили за живе, і не відпускають досі.
13 травня в Авдіївці снаряд, випущений зі ствольної артилерії, вибухнув на подвір’ї по вул. Сапронова. Дві родини сіли вечеряти на вулиці. Їхні діти, 7-річна Женя та 4-річна Саша, дивилися мультики у хаті. Коли вони вибігли надвір - їхні батьки були вже мертві. Вижив тільки старший брат однієї з дівчаток, він досі в реанімації у Дніпрі.
Група Алешкевича опинилася на місці обстрілу вже за кілька хвилин після вибуху.
| “ | - Одним ворожим пострілом було вбито 4 людини, двоє діточок в одну мить залишилися сиротами – це було важко. Коли ми приїхали, діточок вже там не було. Відразу після обстрілу вони вибігли з цього подвір’я і забігли у найближчий будинок, до сусідів. Дорослі намагалися з ними спілкуватися, але вони були замкнуті, переживали і одна з них постійно розказувала, що її мамі відірвало голову і що раніше мама ніколи не помирала, - Роман Алешкевич намагається говорити спокійно, але голос помітно змінюється. |
Пізніше сусіди розповідали журналістам, що перший раз бачили, щоб поліцейські, які щодня виїжджають на місця обстрілів, плакали.
Правоохоронцям довелося докласти зусиль, аби встановити особи загиблих.
| “ | «Обличчя у них не було ні у кого, тому що осколками пошкоджено, а документи на місці ми не знайшли», - зазначає підполковник поліції. |
Роман Алешкевич потім неодноразово приїжджав до дівчаток, які залишилися під опікою бабусь, допомагав та підтримував.
Це був другий переломний момент для поліцейського. Перший був 2 лютого, коли терористи вдарили по школі, де люди отримували гуманітарну допомогу. Внаслідок артудару загинули три людини – молода жінка та два співробітника ДСНС.
Загалом в Авдіївці пошкоджено більше тисячі будинків. Будинок, де мешкав Роман Алешкевич, також потрапив під обстріл, снаряд влетів у сусідню квартиру, пошкодивши і його оселю.
Але навіть в них, з пустими вікнами-очницями, абияк затягнутими поліетиленом, продовжують жити люди, і поряд з ними – поліцейські.
| “ | - Так, було важко, але ми жодним чином не показували цього, адже якщо і ми будемо показувати, що нам важко, то людям буде ще важче. Люди продовжують вірити у нас, продовжують вірити у нашу владу, і ми просто не мали права показувати будь-яку слабину, - наголошує поліцейський. |
Підполковник Алешкевич згадує моменти, коли співробітники поліції разом з військовими доставляли людям продукти харчування, ділилися з ними своїми пайками, возили буржуйки, якими грілися і самі.
| “ | - Сучасний поліцейський на Донеччині – це такий універсальний солдат, який може все. Його загартувала і війна, і та напруженість, яку вони переносять, це, дійсно, підготовлені люди. Я не скажу, що безстрашні – страх є у всіх, всі бояться, всі хочуть жити. Але як би не було страшно, ми не тікаємо, ні за кого не ховаємося, а робимо свою роботу. Ми знаходимося поруч зі своїми громадянами, і це дуже важливо. Люди бачать нашу підтримку і що ми разом з ними ділимо і горе, і радість, ми їх не залишимо, - підкреслює Роман Алешкевич. |
Наразі чоловік призначений виконуючим обов’язки начальника Мирноградського відділення поліції, де йому генералом поставлене завдання налагодити роботу підрозділу та зробити 50-тисячне місто дійсно безпечним.
З родиною Роман бачиться рідко – син вчиться у Дніпрі, а дружина чекає на повернення чоловіка у Запоріжжі. Поліцейський вважає, що повертатися додому ще не час. На питання, коли буде мир на Донеччині, відповідає: «коли війська РФ залишать нашу територію і ми візьмемо кордон нашої країни під свій контроль».
Але де б не був, Роман Алешкевич не розстається з подарунком коханої – власноруч вишитою сорочкою. Вишиванка нагадує поліцейському про своє коріння, про те, що за його спиною – не тільки сім’я, але вся рідна країна, яку він має захищати.
| Читайте також: | Уряд Японії у повному складі пішов у відставку |
