"В останній поїздці на Донбас познайомилася з Сашею, якому довелося бігти з сім'єю з Дебальцеве в Святогірськ. А сьогодні, прямо зараз, остаточно вирішується доля його рідного міста", - пише в блозі на сайті "Новий час" журналістка Тетяна Козак, передає Єдність.інфо.
 
У Святогорську в великому синьому наметі дві жінки вибирають собі та дітям одяг з гори речей на столі. Вони вчора вибралися під обстрілами з Дебальцевого. На їхніх очах сльози, коли я прошу розповісти про те, як вони жили останнім часом.
 
Чоловік, Саша, 42 роки, стоїть поруч і тримає речі. Він не плаче. Просто стоїть з повними пакетами речей в руках і чекає жінок.
 
Каже: Всі п'ятиповерхівки майже без скла, плитка попадала - жах, катастрофа, кінець світу.
 
Потім додає: Виїжджали з міста - будинки горіли.
 
Я дізнаюся, що їх вивіз якийсь незнайомий "пацан на легковій машині" з Красного Лиману - приїхав ризикуючи.
 
Ще дізнаюся, що три дні тому ці люди проводжали інших, а самі нікуди не збиралися. Думали до останнього.
 

Саша працював на ж / д - кошторисником вагонів. У Дебальцевому багато працювали на ж / д.
 

Раптом його прориває: "Туди повертатися - ні. Що там нас чекає? Якщо в Україні - ми, виходить, ізгої. У нас в Дебальцеве - 70% сепаратисти. Солдати стоять - вони посилають їх, кричать на них. Хоча в бомбосховище солдати приносять хавчик. Чому Донбас так страждає - тому що зрадники, ми отримуємо за наше зрадництво. Я в шоці, звичайно. Пацанів-армійців повбивають - і будуть говорити через нас ".
 

"Куди їхати - хоч куди, аби була робота. Все життя збирали на квартири, ремонти - і все", - говорить він.
 
Жінки вибрали одяг і пішли на вихід. Чоловік пішов за ними.
 
Сподіваюся, брат встиг виїхати.