У київській лікарні в критичному стані досі перебуває учасник Майдану, який після вогнепального поранення в голову два місяці пролежав у комі і лікувався в Німеччині.

Наскільки відомо, він останній з поранених на Майдані, чиє життя висить на волосині.

Лікуючи батька на доброчинні кошти, родині довелося зіткнутися з шахраями, які вкрали з картки всі пожертви.

Вікторові Орленку вистрелили в голову під час спроби розігнати Майдан 18 лютого 2014 року. 53-річний батько двох дітей увечері приїхав у центр протестів, щоб знайти там 19-річного сина. Невдовзі силовики, оголосивши "антитерористичну операцію", перейшли в наступ.

В історії хвороби Віктора написано: "Доставлений лікарями-волонтерами з Будинку профспілок". Випадковий чоловік, який їхав з ним у швидкій, каже, що той був притомний, розповідав про дітей, встиг сказати, що працює в локомотивному депо "Дарниця" і що воював в Афганістані.

У реанімації київського Інституту нейрохірургії Віктор упав у кому. Коли на початку березня до України приїхала група німецьких лікарів, його визнали одним з тих, кому потрібна допомога за кордоном. Чоловіка транспортували до відомої берлінської клініки "Шаріте". Німецькі медики були відвертими і жодних прогнозів не давали.

Лікування в Німеччині

У Німеччині до Віктора, який не виходив з коми, навідувалися місцеві українці. Дівчата читали йому вголос Біблію, розмовляли з ним, вмикали музику і лоскотали за п'яти. Це не допомагало.

Лікарі наполягли, щоб приїхав хтось із близьких родичів: так буде більше шансів, що пацієнт отямиться.

Дружина розмовляла з чоловіком, розповідала йому історію їхнього знайомства, тримала за руку. 18 квітня, на Страсну п’ятницю, він уперше кивнув головою, підтвердивши, що чує і бачить її.

Через місяць до Берліна приїхала 21-річна донька Світлана. Татові ставало дедалі краще. "Я кажу: "Якщо ти мене признав, то давай, поцілуй мене в носа". Він признав і поцілував", - згадує Світлана.

У липні Віктора Орленка перевели з "Шаріте" в іншу німецьку клініку на три місяці реабілітації. За все заплатив Фонд Віктора Пінчука.

Серед процедур були вправи на так званому вертикалізаторі – апараті, який обережно переводить лежачого пацієнта у вертикальне положення . У батька, згадує Світлана, при цьому звисала голова.

"Мама каже: "Що ти, як те гусеня. Давай, підкладай руку". Тато все розумів, підкладав руку і навіть ложку сам тримав, хоча координація була порушена", - розповідає донька, радіючи минулим успіхам тата. Ковтання чоловікові давалося важко, тому його годували спеціальними сумішами.

Згодом батько почав жартувати. "Питає: "А де супчик гаряченький"? А мама каже: "Прилетимо на Україну - вже тоді. Бо тут німці, вони таким не годують". А він каже: "То давай швиденько злиняємо".

"Іноді наче все згадував, все було нормально, - каже Світлана. - А тоді запитує: "А де я?" В лікарні. "А чого?" Ну бо так трапилося, ми лікуємося, люди допомагають. А потім полетимо на Україну, на село, на рибалку, там уже рибка за тобою скучила... Ну ось, прилетіли". Світлана, яка щойно посміхалася, не може говорити через сльози.

Назад в Україну

20 жовтня минулого року Віктора привезли з Берліна до Києва, щоб продовжити реабілітацію. Родина хотіла покласти батька в приватну київську клініку, але там відмовили, сказавши, що немає місць. У одній з державних лікарень, каже Світлана, просто не захотіли брати такого тяжкого пацієнта.

Батька взяла Київська міська клінічна лікарня №1. Кілька тижнів його стан був більш-менш задовільним. Аж раптом однієї ночі підскочила температура, стався збій сердечного ритму. Вранці чоловіка перевели в реанімацію. Виявилося, що в нього спалах бактеріального менінгіту.

Окрім усього іншого, це означало також і додаткові витрати для родини на дорогі ліки.

Після повернення Віктора до України відразу кілька телеканалів показали про нього сюжети. На банківську картку сім'ї почали активніше надходити пожертви. На кінець року назбиралося 62 тисячі гривень.

Але на початку січня сталося щось таке, від чого родина досі не може оговтатися. Одного дня Світлана пішла в аптеку купити для батька ампули з ліками, які після стрибка долара стали коштувати 700 грн. Таких ампул йому потрібно було шість на день. Розплатитися карткою не вийшло – виявилося, що на ній не вистачає коштів. Одночасно Світлана побачила, що її СІМ-картка в телефоні заблокована.

Як стало зрозуміло пізніше, якісь шахраї, знаючи номер телефону Світлани і підозрюючи, що на її картці багато грошей, зробили дублікат СІМ-картки і через систему онлайн-банкінгу списали всі гроші на інші рахунки. Світлана написала заяву в міліцію, однак жодних зрушень у справі досі немає.

"У слідчого спочатку була відпустка. Потім сказав, що він теж жива людина і йому треба іноді з родичами бачитися. Потім у нього сесія була. Сказав, не треба йому "наярювати", він на парі", - розповідає дівчина.

У банку, за її словами, знають про крадіжку і чекають, коли до них звернуться правоохоронці.

Тато, накачаний антибіотиками, перебуває в критичному стані. Спить переважно вдень, прокидається вночі і дивиться в порожнечу. Часто температурить. Реагує на голос рідних, тримає їх за руку, але не говорить.

Донька, налякана станом батька, написала розпачливий пост у Facebook із закликом про допомогу.

Вона пояснює, однак, що проблема не лише в нестачі грошей, а й у відсутності ефективного і комплексного лікування, яке було в Німеччині. Як приклад розповідає ситуацію, коли в столичній лікарні не виявилося повного набору спеціальних паперових дисків, котрі показують, як хвороба реагує на ті чи інші антибіотики.

"І без нас проблем багато"

Світлана з мамою живуть з батьком у двомісній палаті і сплять валетом на другому лікарняному ліжку. Медики пішли назустріч родині і дозволяють це робити, тим паче, що Віктор потребує цілодобового догляду.

За рік після поранення батька дівчина отримала економічну освіту і влаштувалася працювати в банку. Вона вимушено освоює деякі медичні знання, впевнено розповідає про структуру мозку, не затинаючись вимовляє довжелезні діагнози і назви антибіотиків. Розповідаючи про стан батька, говорить "ми", наче мама про дитину: "У нас була температура", "ми мали пролежні".

Щодня після роботи донька їде до тата. Коли випадає вихідний серед тижня, їздить по державних органах в пошуках допомоги. Днями записалася на особистий прийом до мера Києва Віталія Кличка.

Раніше зверталася до депутатів, лідерів фракцій. "Всі депутати перенаправляють на підрозділи в МОЗ. У нас уже є багато відписок від міністерства, що згідно якоїсь там постанови і наказу якогось там року необхідне належне й ефективне лікування "в межах бюджетного фінансування", - каже Світлана. На практиці це означає, що на день на хворого виділяють суму, якої не вистачить навіть на пару лікарняних бахіл.

Варіант, щоб відправити батька назад у Німеччину, де надій на одужання більше, родина навіть не розглядає: "Стільки грошей ми не назбираємо. В країні і без нас проблем багато".

Олег Карп'як

BBC Україна