"Вчора приїхала з Праги моя квартирна сусідка. Вона дівчина далека від усякої політики. Замість читання мільярдів статей про жахи нашої держави, вона пече смачні торти і купує красиві сукні. Я нескінченно заздрю ​​їй, дивлячись на те, як ми всі сходимо з розуму від передчуття апокаліпсису, а у неї, без щоденного заповнення голови новинами, завжди все добре. Вміє людина бути щасливим і радіти дрібницям.

Але вчора вона приїхала дуже схвильованою. Її першими словами на моє запитання "ну як з'їздила?" був тривожний шепіт: "Ти знаєш, Аліса, що нас тепер ненавидять?" Звичайно, ні я, ні вона, ні її подружка-мандрівниця нікого не вбивали, не грабували каравани і не приєднували Крим. Однак, на простому побутовому рівні проти нас усіх ввели санкції. Дівчата гуляють по Празі і йдуть міняти гроші в касу. Літній веселий чех мружить око і питає: "А ви звідки?" І отримавши відповідь, закриває вікно і каже, що грошей немає. У барах підходять знайомитися милі юнаки. Здавалося б, їх в дівчатах більше повинні цікавити сукні та вміння пекти торти, але з росіянками бесіду намагаються згорнути скоріше.

Я можу зрозуміти цих людей. Звичайно, вони теж бачать свою напівправду через свої власні ЗМІ. Може бути, не так сильно викривлюють її під свої потреби, як наше телебачення, але теж не кристально чесні. І поки ми обурювалися і протистояли, нас з вами теж записали у вороги. Як слово "німець" стійко асоціювалося з фашистами у радянських людей, так і ми тепер стали загарбниками. І начебто плювати мені на думку чужих, не завжди розумних і освічених людей про мене. Я все про себе знаю сама, за що можна особисто мене любити і ненавидіти, але від вчорашньої розмови мені стало трохи страшно. Страшно, що через те, за що всередині країни мільйони людей відчувають національну гордість, за її межами доведеться випробовувати національний сором.",-написала блогерка.