Сьогодні «Є!» пропонує згадати, яким непростим шляхом репресій і радянських таборів довелося пройти кримськотатарському народу, щоб повернутися на Батьківщину.

Звинувачені в зраді

Пропагандистська машина СРСР завжди вміло знаходила виправдання для найжорстокіших дій влади.

Цього разу їй вдалося звинуватити у державній зраді цілий народ, який начебто співпрацював із нацистськими окупантами. 11 травня 1944 року було прийнято цілком таємну Постанову Державного комітету оборони № 5859 "Про кримських татар", у якій кримським татарам закидали "масове винищення радянських людей" і колабораціонізм.

Але існують і неофіційні причини депортації. Міцні історичні зв’язки кримців із Туреччиною насторожували СРСР. На той час Туреччину розглядали, як потенційного суперника. У планах Союзу Крим був стратегічним плацдармом на випадок можливого конфлікту з цією країною, і Сталін хотів таким чином перестрахуватися.

Виселити народ за 3 дні

Насильницьке переселення кримців почалося вранці 18 травня 1944 року і закінчилося 20 травня о 16:00. За неповних три доби з півострова вивезли 238 500 людей – майже все кримськотатарське населення.

Депортацією займалося майже 32 тисячі силовиків, залучених НКВС.

Службовці вламувалися до помешкань кримських татар і повідомляли, що за звинуваченням у державній зраді їх виселяють із Криму.

На збори давали 15-20 хвилин. Офіційно дозволений вантаж із собою – до 500 кг, а насправді депортованих часто виганяли надвір взагалі без речей.

Вантажівками звозили людей до залізниці, а там, наче худобу, заганяли у наглухо зачинені товарні вагони. Таких ешелонів з Криму виїхало майже 70.

Через задуху, спрагу і тиф за час дороги померло майже 8 000 людей, здебільшого – старих та дітей.

Дехто, не витримуючи горя, божеволів.

Все майно, яке залишили кримські татари на півострові, присвоїла держава.

Геноцид по-сталінськи

Більшість кримців відправили до Узбекистану і сусідні з ним райони Казахстану і Таджикистану.

Невеликі групи людей потрапили в Марійську АРСР, на Урал і в Костромську область Росії.

Серед померлих за перший рік депортації майже половина - діти до 16 років.

За три роки після насильницького переселення від голоду, виснаження і хвороб померли, за різними оцінками, від 20 до 46% всіх депортованих.

Відсутність медичної допомоги та брак чистої води стали причинами епідемій малярії, жовтої лихоманки та дизентерії.

Майже всі кримські татари потрапили до так званих спецпоселень – оточених воєнізованою охороною, блокпостами і огороджених колючим дротом територій, які скоріше нагадували трудові табори, а не поселення мирних людей.

Як це практикувалося у Країні Рад, новоприбулі поповнили ряди дешевої робочої сили для розбудови імперії. Їх використовували для праці в колгоспах, радгоспах і на промислових підприємствах. В Узбекистані вони обробляли бавовняні поля, працювали в шахтах, на будівництві, заводах і фабриках. Серед найтяжчих робіт було зведення Фархадської ГЕС. Більше 5 тис. кримських татар було заслано на роботи до таборів тресту "Московуголь".

Знищити пам'ять

У червні з Криму були виселені вірмени, греки та болгари.  На півострові провели "боротьбу із топонімами" – більшість міст, сіл, гір і річок отримали нові, російські імена. Серед винятків - Бахчисарай, Джанкой, Ішунь, Саки і Судак. До 1948 року були перейменовані понад 80% населених пунктів Криму, які мали татарське походження.

Південні райони Криму, де раніше жили переважно кримські татари, спорожніли. Наприклад, за офіційними даними, в Алуштинському районі залишилося лише 2600 мешканців, а в Балаклавському – 2200. З часом сюди почали переселяти людей із Росії.

Радянська влада знищувала татарські пам’ятники, спалювала рукописи і книжки, в тому числі томи Леніна і Маркса, перекладені кримськотатарською. У мечетях відкривали кінотеатри й крамниці.

З Великої радянської енциклопедії вилучили статтю про кримських татар. Цю національність також заборонили вписувати в паспорт - її більше не існувало.

Довга дорога додому

Заборона на повернення кримських татар до Криму, що тривала довгі десятиліття, ще більше посилила значення самого поняття "депортація". Чим більш жорстокими були заборони з боку влади на повернення кримців на Батьківщину, тим сильнішим ставало бажання повернутися.

Радянський уряд 5 липня 1954 р. зняв з обліку спецпоселенців, які не досягли 16 років, а також молодь, яка прийнята на навчання до навчальних закладів. 13 липня 1954 р. Президія Верховної Ради СРСР відмінила свій указ від 26 листопада 1948 р. про кримінальну відповідальність за втечу з місць заслання.

Починаючи з 1968 р. розпочався процес організованої репатріації кримських татар до Криму. В кінці 1960-х – на початку 1970-х рр. цим шляхом повернулися додому понад 200 родин, ще стільки ж прибули самостійно. До початку масового повернення наприкінці 1980-х рр. в Криму проживало приблизно 7 тис. кримських татар.

Відселені з Криму кримські татари були звільнені зі спецпоселень на підставі указу Президії Верховної Ради СРСР від 28 квітня 1956 р. без права повернення в місця, звідки вони були вислані, та без повернення конфіскованого майна.

Лише в кінці 1980-х – 1990-х роках, після ухвалення Декларації Верховної Ради СРСР від 14 листопада 1989 року "Про визнання незаконними і злочинними репресивних актів проти народів, що піддалися насильницькому переселенню, і забезпечення їхніх прав", почалась репатріація кримських татар, і була знята негласна заборона на дослідження з кримськотатарської проблематики.

За чотири наступних роки на півострів повернулася половина всіх кримських татар, що жили тоді в СРСР - 250 тисяч людей.

Одна доля на двох

Після створення СРСР 1922 року офіційна політика Москви щодо кримських татар була досить м’якою. Їх визнали корінним населенням Кримської АРСР у межах політики коренізації.

Кримцям дозволили розвивати свою культуру: видавати газети і журнали, створювати музеї, бібліотеки, театри. Кримськотатарська мова була офіційною мовою автономії, так само, як російська.

Але 30-ті роки принесли кримцям розкуркулення і виселення за Урал, насильницьку колективізацію і голодомор 1932-1933 років. За 1937-1938 роки було знищено майже всю інтелігенцію.

Коли вивчаєш сторінки кримськотатарської історії, наче переживаєш дежа-вю: дії радянської влади по відношенню до корінного населення майже нічим і ніде не відрізнялись. Так само Радянський Союз у той же час знищував українців, як народ.

Новим викликом для кримських татар стала анексія Криму Росією в березні 2014 року. Дехто з них під тиском переслідувань покинув півострів. Іншим російська влада сама заборонила в'їзд на півострів, в тому числі лідерам цього народу Мустафі Джемілєву і Рефату Чубарову.

Можливо тому кримськотатарський та український народи продовжують підтримувати один одного перед обличчям вічного ворога – тоталітарної Росії.

Автор: Ірина Гарченко